Як отримати освіту та не стати "вченим дурнем"? - О.В. Дікарєв-засновник школи. -"Є",№98,27.10.99 р.

Ці питання цікавили мене, коли йшла на зустріч із Олександром Віталієвичем Дікарєвим, психологом за фахом, який стояв у витоків створення приватної школи "Гармонія" та   досі є генератором ідей її розвитку.

- Скільки часу існує ваша шко­ла? Чи можна вже говорити яро певні досягнення та успіхи?

- Школі - п'ять років. Резуль­татом нашої праці вважаю перемоги вихованців на олімпіадах серед приватних шкіл. Наші учні - звичайні діти, тому їх здобутки є також показ­ником "вкладу" в учня, коли "середнячок", який навчається у нас, "наздоганяє" свого ровес­ника, наділеного від природи певними здібностями.

- Якими методами вам вдається визначити та за допомогою яких стимулів розкрити у свого учня прихований потенціал? Як фах психолога допомагає вам у цьому?

- Проводимо тестування. У школі за кожним класом закріплено психолога, для на­ших учнів є звичним спілкування з ним. Свої невеличкі особисті проблеми вони можуть обговорити зі спеціалістом в будь-який мо­мент. Головне у підході: ми не націлюємо учнів на отримання оцінки, в процесі навчання не використовуємо методи пресин­гу, залякування контрольними, а навпаки, намагаємося виклика­ти більше позитивних емоцій.

- Чи склалися за цей час у вашій школі якісь свої традиції?

- Так, наприклад, о десятій ранку ставимо самовар, кожен дістає свій "тормозок"... Діти цей момент дуже люблять.

- Спільний стіл? Те, що об'єднує?

- Ми нікого не примушуємо бути колективістами.

- Які вимоги висуваються до викладачів ва­шого закладу?

- Професіоналізм та зацікавленість. У професіонала стабільний підхід до своєї справи, на тлі якого можуть бути сплески творчості: я - за спонтанність, яка виникає після досконалого вивчення предме­та, на основі ґрунтовних знань.

- Чим же відрізняється ваша школа від "звичайної"?

- Наша мета - навчити дітей вчитися, а не просто дати їм пев­ний багаж знань, на зразок баласту, з яким вони не будуть знати, що робити в подальшому житті. Наприклад, практикуємо написання невеличких оповідань на уроках з літератури. Також плануємо проведення змагань з шахів, шашок, "дурня" (чому б ні, в Росії проводяться першості з цієї гри) та пасьянсу. Вважаю, що це тренує інтелект, навчає прораховувати ситуації, розви­ває.

- Тобто, ви намагаєтесь уник­нути появи серед своїх вихованців описаного класиками "вченого дурня", неспроможно­го творчо вирішувати учбові та життєві ситуації?

- Так, педант, що живе чи за певними стереотипами, устале­ними традицією, чи за родинним сценарієм, через ці "шори" неспроможний приймати правильне рішення у обставинах дорослого життя, які, як відомо, постійно змінюються. Це - тип розумного невдахи.

- Що характеризує таку люди­ну?

- Страх перед власними висновками, формальний підхід до життя, своєї справи, набір штампів у сімейних стосунках. Мова йде про ригідність (негнучкість) психіки. До речі, така людина - ідеальний вико­навець, бюрократ, так би мовити, тип, характерний для автократичного суспільства. Демократія ж передбачає особистість із гнучкою психікою.

- Кажуть, відсутність відповідальності позбавляє вибо­ру. Виходить, "вчений дурень" - це інфантильна людина, "трохи дитини", яка не хоче брати на себе відповідальність за свої рішення чи вчинки. Як же ви з цим боретесь? "Ламаєте" сценарій? 

- Основна база особистості закладається в дитинстві, коли формуються певні риси характе­ру. Найважчим є адекватно оцінити самого себе, свої здібності та можливості. Але це - найважливіша умова для нор­мального функціонування психіки та самовдосконалення. Тільки після усвідомлення влас­них комплексів можна йти далі. Приклад вирішення: підлітки, фіксовані на тілі, йдуть у спортклуби, роз­вивають м'язи.

- Але ж все в житті колись - перший раз. Всі ми - довічні учні.

- Так. Але є певна група лю­дей, які не вміють отримувати задоволення від простих речей: прогулянки по лісу, спілкування з мистецтвом тощо. Треба, щоб діти самі вміли знаходити собі заняття до душі (хобі), це важ­ливо для формування особистості.

- Батьки допомагають чи за­важають вам у вихованні майбутніх професіоналів?

- Як коли. Важко розкритися, реалізувати себе дитині з сім'ї авторитарного типу. На жаль, більшість дітей саме з таких ро­дин, де основний принцип виховання: "Я начальник - ти дурень". А якщо ти не згоден - тебе покарають. Покарання - єдиний метод виховання в автократичній системі (або це не­величкий колектив сім'ї, або - чималий - суспільства). В тако­му випадку увага вчителя зосереджується на тому, щоб підловити учня, знайти помил­ку. Демократичний принцип полягає в тому, що і вчитель, і учень мають право на помилку.

- Ви ніколи не караєте своїх учнів?

- Чому ж? Караємо... Діти при­ходять до нас спочатку насторожені, потім починають розуміти, що їх якщо і сварять, то за конкретний проступок, а не за те, що ти "взагалі погана людина".

- Тобто, вам заважає те, що батьки не використовують фак­тор задоволення як стимул у вихованні, який є основним у ва­шому методі "позитивної підтримки"?

- Так. Ми намагаємося прище­пити дітям, що світ не закінчується на уроці. В наш час, коли триває перехід від автократичного режиму до демократії, складається враження, що ос­новна форма виживання у суспільстві - напівлегальний бізнес. Але цей період мине. Ми готуємо дітей до самостійного життя в розвинутому суспільстві: вже з п'ятого класу учням дають знання з економіки, викладає цей предмет директор школи, кандидат фізико-математичних наук О.Шелепало. Психологія, до речі, теж більш потрібна у цивілізованому соціумі, коли ба­гато чого залежить від міжособистісних стосунків.

- Чи можна назвати вашу шко­лу елітною?

- Ми цього прагнемо.

- Якими ж повинні бути в ідеалі ваші випускники?

- Людьми, які зможуть керу­вати великими колективами, визначати шляхи розвитку регіонів: бізнесмени, політики. 

"Є", №98, 27.10.1999 р. І.Андрійчук