Літературний альманах "Гармонія" №2

Другий збірник вийшов у 2011 році. Як і попередній, він містить твори учнів та працівників школи, зібрані за попередні роки.

 

Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і  гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі…

 

       В. Сухомлинський

 

Медична сестра  Рибачок  Віра Данилівна

 

Сірий гість

На мої ворота сів горобчик.

Налітавшись, відпочити сів.

Я поговорить із ним хотіла,

А говорити він не захотів.

Він на мене подививсь уважно,

Так, наче сказати він хотів,

Що у нього справи є більш важні,

Крильцями махнувши, полетів.

 

              Синові

Коли ти, сину, будеш йти в широкий світ,

Я сонцем зігрівати тебе буду,

На небі ясним місяцем зійду вночі,

Щоб освітить тобі дорогу,

Я зіркою до ніг тобі впаду

І заберу усі твої тривоги.

Коли, стомившись, спатимеш вночі,

За тебе буду я молитись Богу,

Щоб на шляхах життя не заблудився ти,

Барвінком вистелю твою дорогу.

Сама ж калиною лишусь коло воріт

І буду виглядать тебе додому.

 

         Перший дзвінок

Красивим різнобарв’ям

Зацвіли осінні квіти.

І по-осінньому вже

Листя на деревах шелестить,

Веселі й гомінкі

У школу ідуть діти.

Перший дзвінок, перший урок,

Яка щаслива мить!

 

                       ***

Де ти, моя доле, озовись,

Загляни хоч на хвилинку, як колись,

Добротою матері мені ти посміхнись,

Дотиком коханого ніжно пригорнись.

Зігрій промінням сонячним в саду,

Забери від мене смуток і біду,

Всі мої тривоги в човник поклади,

Човника пусти до бистрої води.

Нехай у далечінь собі з тривогами пливе,

І моя надія знову оживе.      

 

                 ***

Я не письменниця, тим паче – не поет.

І слів високих я не вмію говорити.

Мої вірші прості, вони з мого життя.

Це почуття мої – і я їх на папері

В кількох рядках  бажаю відтворити.

В моїх віршах не співпадає рима,

Думки мої чомусь в рядочок не стають,

Але мені так хочеться писати,

Щоб легше стало на душі коли-небудь.

Мої вірші – це радість і надія,

І у житті зі мною поруч йдуть.

А іноді така журба і смуток,

Що в серці гострим болем віддають.

В моїх віршах – і біль, і сльози,

Які не завжди від людей вдавалось приховать,

І ось в моїм житті настала та хвилина,

Коли про почуття свої я хочу іншим розказать.

 

                               ***

Літа, як журавлі,

У далечінь летять,

І, як весняні води,

Час спливає.

За бабиним літом

Прийшов листопад,

Який мене

За плечі обнімає.

Холодними вітрами

Дихає в чоло,

Сиві тумани

В коси заплітає,

За тим я не жалію,

Що було,

Жалію я за тим,

Чого немає.


 

 

Суржа Альона, учениця  10 класу

      Темница

Сижу в темнице темной я,

И плачет там душа моя,

Ей грустно без весны и лета.

Сижу в темнице я не первый год,

А там, на воле, кто-то меня ждет.

Пусть ждет и помнит. И лелеет

Мечту увидеться со мной,

Но пусть никто рыдать не смеет

И ждет с веселою душей.

 

                  ***

Неизвестность, куда же ты ведешь?

В тот мир, где соприкасается огонь и лед;

Где живут необыкновенные создания,

Где ты живешь без лжи и злодеяния…

 

                     ***

Что такое жизнь и как ее понять?

Жизнь нельзя прочесть, но легко отнять.

Легко оставить тело без жизненного света,

Но душа живет и долго помнит это.

Помнит все невзгоды и страдания,

Помнит о любви и непонимании.

Бессмертная душа выживает вечно

И парит неизвестности на встречу.

 

Любов Жур, учениця 11 класу

Голос відважний рветься вперед,

Мухи сідають на м’язи, як на десерт,

Лицемірний Привіт – зніме капелюх.

Хоробро зметнувши гадів, цінуєш свій рух.

 

Все наче у прозорому дурмані,

В червоному темному багні.

І не лише в отруті «лесних» слів,

Ти душу покидаєш у чорному вогні.

 

Когорти однодумців і хтось один – це ти,

Шляхи лиш пішоходами цікавлять.

Все одно життя того, що поруч йде, позбавлять,

Солона крапля, радій, сьогодні ти живий.

 

Мінлива любов, серце і синій колір,

Камінь та тінь – на циферблат та папір,

Ношу радісно свої окуляри…

А може судилось осліпнуть мені…

 

Сакральність – багатим, канони – бідні,

Акведуки надії безводні, а високі такі!..

Риби захлинаються водою у «чаші Граалю»,

А білі голуби забули до Бога стежки.

 

Тромби по тілу: у венах і капілярах,

Тромби палкої свідомості і небуття,

Пігулка вагань, ковток води – як каяття

 

 
Розробка сайту: uaBiznes.info